Матеріал описує історію та діяльність напрямків сучасного язичництва (рідновірства), для яких характерне створення громад поєднаних спільністю поглядів та ідеології. Всі напрямки створені в ХХ-ХХІ столітті та розуміють, що традиція старого язичництва увірвалася. Тому відтворюють і намагаються відродити старе язичництво так, як можуть на сучасному етапі. Одинакі та різноманітні шахраї, які себе видають за спадкових волхвів, що отримали волхвівство в спадок, розглядатися всерйоз не будуть.
    Отже, згідно досліджень та аналізу археологічних артефактів язичницьких вірувань давньої Русі, язичництво ще довго конкурувало з новою державною вірою Русі, християнством. Ще триста років після крещення Русі в 990 році, бояри, волхви та попи сиділи за одним столом на віче та вирішували долю Русі. Старе язичництво вже не задовільняло новий державний устрій Русі, тому видозмінювалося. Змінювалися, обряди, реформувався пантеон та обрядовість, уявлення про навколишній світ. Язичництво увібрало в себе частково елементи християнства, а християнство елементи з язичництва. Але врешті решт, період монгольської навали, язичництво слов`ян не пережило та відмерло. Останні артефакти волхвів, та язичницькі клади, датовані  після початку монгольської навали більше не знаходять археологи. Чого не скажеш про християнство та їх монастирі, які за часи Монгольської навали забезпечували провіантом та вівсом кінноту Золотої Орди та були звільнені навіть від податків. Церква за цей час зросла та залишилася єдиною релігійною силою. Тому в нашу добу українці відроджують вже не відмерле язичництво, а так звану Рідну Віру чи рідновірство (рідновір`я). Спадковість язичницької традиції перервана, ідеологія втрачена. Уривкові знання, що дожили до сьогодні не дають повну картину світогляду давньоруської людини. Пробіли заповнюються позичаннями з інших вірувань чи кабінетними реконструкціями та вигадками. Тому сучасних течій української рідної віри багато. Кожна течія бачить свій шлях та богорозуміння в білих плямах втрачених знань. Але про все це далі.

    Інтерес до теми відродження дохристиянських вірувань захлеснув Європу в кінці XIX - початку XX століть. Західну Європу раніше, східну пізніше на 20 років. Філософи Європи, Ален де Бенуа, Нідерлє, Юліус Евола, Ганс Гюнтер, Денікер та інші аріософи породили пласт ідеалістичних вірувань щодо білої Європи. Захоплення окультними ритуалами в Німеччіні зокрема породило орден Тулє та Аненербе, інші масонські ордени навпаки. На теренах СРСР в часи НЕП теж розквітли різні окультні кружки та напрямки, які захопилися старовинними віруваннями. Але в ті часи був бум на Індуїзм. Науковці, не мали інстурментів генетики та достовірну антропологічну статистику, тож будували ідеологію та погляди на старовинне язичництво на підставі відкритого в Індії пласту Ведичної культури. Популярною стала теорія Індо-Європейської групи спільності народів, та так званої ностратичної родини мов, з якої виділилися сучасні Європейські та частина Азійських мов, а значить на думку істориків того часу і виділилися всі сучасні народи Європи з Індії. Це зараз спростовані постулати спільності походження Індусів та Європейців,  виявлені доіндоєвропейські мовні пласти в Європі, доіндоєвропейське генетичне населення Європи і іншого плану європейська релігійність. Спростована теорія ностратичних мов, та доведено, що на періодах в тисячі років, лінгівстичні методи не дають правдоподібних результатів, а мова, на якій говорять етноси, на великих проміжках часу, зовсім не каже про походження цих народів, навіть навпаки дозволяє зробити протилежні до дійсності - висновки, згідно з якими, русифікованих тунгусів монголоїдів, скоро можна буде сміливо зараховувати до індоєвропейців. Це зараз з Індійської культури відділені періоди панування Аріїв, та доарійська та післяведична релігійність Індії. Зокрема Бхагават Гіту, Аюрвіду, Йогу, Вегетаріанство, концепцію Всебога та Трійці, Дуалізм протиборства абсолютного добра та зла, не можна вважати Індоєвропейськими. А от Іранський твір Авесту, перші чотири Вєди Аріїв можна.
    В СРСР 1920-30-х років, різноманітні спільноти шахраїв Реріховістів та Блаватістів,  були популярні, про що каже уривок класичного твору про Остапа Бендера "Спадкового нащадка індійського мага Рабіндраната Тагора ....", який висміюється в літературі того періоду. Ці ідеї експлуатував не тільки нациський рейх, а навіть радянський уряд, під видом містичних пошуків старовинних коренів, проводивши розвідку та налагодження союзних контактів з Тібетом та Індією в майбутній війні. Зокрема відомо, що Реріх постачав зброю бунтівному Тібету під виглядом археологічних експедицій, а Блаватська затримувалася на кордоні Індії з Тібетом два рази британськими військовими. Один раз при намаганні пройти зі сторони Індії, вдруге зі сторони Китаю.

    Не виключенням стало і захоплення такою ведичною концепцією язичництва і в Україні. До масонської ложі щахрайки Блаватської входив свого часу і Володимир Шаян, засновник діаспорького напрямку українського язичнитцва, про що зазначимо далі. Але не він був першим язичником в Україні. Зокрема ветеран ОУН-УПА Петро Войновський, християнин за віросповіданням, у своїх спогадах із обуренням згадував, що керівник ОУН на українських землях в складі Румунії Орест Зибачінський опікувався молодіжною групою, яка відмовилась від християнства та "відроджувала язичництво, віру в Дажбога та Перуна". На зауваження про відречення від християнства він відповів: "Я вільна освічена людина та знаю, як мені вчинити, аби не заплямувати своє ім'я територіального керівника ОУН. Один з головних принципів нашої націоналістичної Організації — воля людини...". Це свідчення відноситься до 1936 р. О. Зибачинський (1912-1993) після розколу ОУН на "мельниківців" і "бандерівців" став одним із командирів середньої ланки в ОУН(м), після війни виїхав до Австралії, писав книги філософського змісту. Серед ОУН(б)-Бандерівців, язичників не було. С.  Бандера вточнив релігійну програму та звів її лише до визнання християнства: "українский націоналістичний визвольний рух, як, який направляється ОУН, є християнським, його глибинні корені є християнськими". Пізніше цей тезис лідера ОУН був використаний для чіткого відмежування від рідновірства, розкольництва в її розумінні. Про це покоління язичників нам нічого не відомо. Воно було мілітарізованим, а не світським, громад по собі не залишило, рівно як якихось текстових праць, наробок чи спадкової лінії.
    Перші українські язичницькі поетичні збірки, які дожили до нашого часу "Орден Бога Сонця", "Вставай, Перуне" були видані (1937-1938) філософом Володимиром Шаяном. В 1939 р. В. Шаян написал книгу "Про Перуна Таємне Вчення", котру він розглядава як нове вірвчення. В ній в художній формі Перун є спасителем (Спасом) світу та богів. В. Шаян взяв за основу вчення про бога Індру, та зробив синтез сучасного монотеістичного Крішнаїзму з слов`янським символізмом. Це були часи популярності та проповідей Крішнаїтов у Європі. Справжній ведизм в ті часи був не відомий. Праця "Проблема Українскої Віри" В.Шаяном була видана в (1946). В "Студіях про ведичну думку" (1947) він прославляє Індію як Батьківщину арійской культури та "панарійскої думки", з якої на його думку знання та віровання були перенесені в Європу. Нині це спростовано, а делегація Індії виключена з Європейського конгресу етнічних релігій ECER (бувший WCER - світовий конгрес етнічних релігій).

    Таким чином, перша філософська течія рідновірів була заснована Володимиром Шаяном за кордоном в 1946-му році. В Європі в таборі для біженців, де він заснував "Орден Сонця" з дванадцяти людей. Надалі від цих людей в українській діаспорі США та Канади постали два напрямки:
1. Очолюваної Володимиром Силенком (Орлигорою) - Рідної Української Національної Віри (РУН-В монотеістичне язичництво).
Єдиним богом українців є Дажбог та обряди Сонячного аграрного циклу. Все інше ігноруються, як помилки  пращурів.
2. Очолюваної Мирославом Шкавритко - Рідновіри діаспори (генотеістичне язичництво).
Єдиним богом українців є Сварог, всі інші є його аватарами, як девати (переносники) Крішни в Крішнаітів.
   
    Після розпаду СРСР, постала можливість рівних прав для всіх віросповідань, відродилося язичництво і в Україні.

І. Першою течією традиційної рідної віри, став "Великий Вогонь". Перша створена громада постала в 1992 році. Конфесія святкує лише ті давні свята та почитає лише тих богів, які достеменно відомі науковцям. Центр знаходиться в місті Житомир. До кістяку увійшли згодом бувші реконструктори, чим пояснюється використання елементів скандинавських вірувань іноді в обрядовості. Течія чисто політеістична.

    В 90-х роках РУН-Віра з діаспори теж масово створює свої громади в Україні. Але вже в 1993-му році, частина громад гуртується навколо генотеістичного світогляду та відбувається перший розкол РУН-Віри. Пізніше вже в 2000 роках, РУН-Віра розкололася ще на чотири монотеістичних напрямки, послідовників Силенка, послідовників Мага-Віри, послідовників Дажбога, СРУВ (Собор рідної української віри) з центром в місті Вінниця. Надалі, ми не будемо зараховувати їх до язичників, через відмінний від язичництва монотеїзм.

II. З РУН-Віри виділяється Об`єднання рідновірів України та діаспори (ОРУ), яке отримує з діаспори регалії, посвяту та спадковість з напрямку, очолюваного Шкавритко. Вважати генотеістичне рідновір`я традиційним через його напівмонотеїзм теж не можна. Але будемо цю течію називати ПРАВОСЛАВНИМ рідновір`ям. Офіційно реєструється 2001 року. ОРУ богів називає Українськими, а не Руськими чи слов`янськими, через надмірну політизацію гасел.

ІІІ. В 2003 році відбувається другий масовий розкол в РУН-Вірі. З неї виходить РВ РПВ - Родове Вогнище рідної православної віри. Центр в Тернопільській області. Світогляд РВ СРВ мало відрізняється від світогляду ОРУ. Розбіжність з ОРУ в тому, що верховним вважається не Сварог, який містить всіх у собі, а бог РОД, який містить всіх у собі, як у сучасних напівмонотеістичних російських рідновірів. Тому спершу верхівка РВ РПВ приєдналася з громадами до ОРУ. Але згодом розсварилися та розмежувалися ворогами. В 2013 році РВ РПВ змінило назву на РВ СРВ (Родове вогнище слов`янської рідної віри). Зроблено це було для уніфікації з російськими рідновірами з схожими назвами. Час від часу РВ СРВ трусять розколи та виходи громад. Ідеологія РВ СРВ нашвидкоруч зліплена та неякісна, але масова, зростаючим лідерам не можливо реалізувати свій розвиток в цьому жорсткому адміністративно напрямку.

IV. В 2007 році розкололося вже РВ РПВ. З нього вийшла течія Руське православне Коло (РПК). Центр у Запоріжжі. Радикалізована течія. Ідеологія та богознавство ще гірше розроблені, ніж в РВ СРВ. РПК більше будує ідеологію на протистоянні з іновірцями та іноземцями та політичних гаслах, ніж на розвитку власних ідей та докорінному вивченню української культури. Як ОРУ та РВ СРВ, РПК також відноситься до генотеістичного ПРАВОСЛАВНОГО язичництва.

V. В 2011 році відбувся розкол ОРУ. З нього виділилися п`ять громад КРУК з центром у Києві. Актив КРУК склала націоналістично або інтелектуальна молодь, яка зрозуміла відкинула генотеістичний світогляд Блаватської-Реріха та Крішнаїтів, повернувшись до первісної віри. В вивченні джерел язичництва КРУК спирається не на лінгвістичну основу, а на генетику та расологію слов`ян. Україна, в якій щезнуть українці, але залишаться мігранти з Африки та Азії, українським язичникам вже не буде потрібна, бо носії такого язичництва вже не будуть генетичними нащадками язичників давньої Русі. Як і Великий Вогонь, КРУК (Коло рідновірів України) - традиційна антиглобалістична чисто політеістична течія, для якої різноманіття важливіше за єдність та схожість. КРУК відділяє політику від віри, та не змішує обрядовість з політикою чи радикалізмом. Боги всіх слов`ян є родовими та рівними. Старшинство не означає підкорення. Ніякої єдності всіх у всьому. Старійшими богами східних слов`ян В КРУК вважаються стихії природи - Вітер, Вогонь, Вода, Земля тобто боги Стрибог, Славута, Дажбог, Мокош. На відміну від всіх попередніх течій, кудесники КРУК ведуть обряди для людей, як і мольфари та відуни використовують магію природи та богів з духами для громади та нації, а не кладуть націю та вірян служити богам та собі. Тут застосований підхід для розвитку віри IV покоління в секуляризованому суспільстві. КРУК ще не зареєстрована офіційно.

Крім цих, офіційно заявивших про себе напрямків, існують незалежні громади, які покинули великі конфесії через якісь незгоди, а також філії російських конфесій, які не можна вважати українським рідновірами. Існують і просто громади шахраїв,  неосекти чи гуртки езотериків і синкретистів, які видають себе за язичників.