В цьому огляді кудесник КУРК - Молнезар (Микола Чащін) дає критичний огляд книги Ірини Ігнатенко "Народна медицина українців середнього полісся: традиції та сучасність" (на польових етнографічних матеріалах). Огляд книги відбувається з ракурсу користі для підготовки знахарів професіоналів, які використовуючи такі бестселери будуть збагачувати свої навички, а можливо і навпаки  коригувати техніки, що використовуються для лікування або інших магічних дій.  Нас буде цікавити два аспекти - використання цієї книги знахарями язичницького віросповідання, та наукова обгрунтованість, записаних етнографом методів знахарювання, за їх корисність або застарілу забобонність. Одразу скажу думку, що через відсутність такої якості матеріалів щодо язичницького знахарювання, цей підручник один з найкращих для нашого віросповідання на даному етапі. Цим викликаний вибір матеріалу для практикування.

Розділ перший. Історіографія та джерела:
Варто зауважити, що джерела подані дуже якісні. Голова кафедри фітотерапії та фармакогнозії Української академії народної медицини Гарник Тетяна Петрівна добре відзивалася про цю джерельну базу. Настільною біблією для фармацевта-травника, на сьогодні є праці  нині покійної львівської дослідниці Зоряни Болтарович. Ірина Ігнатенко використовує і її перевірені століттями матеріали, розбавляючи час від часу техніки народної медицини поліського регіону. Це корисно для знахаря практика - мати широкий асортимент технік. Згадується, з інших сучасників, і травник Товстуха Євген Степанович, а також протоієрей Михайло Носаль та інші відомі апологети народної медицини. Хоча, якщо писати таку літературу з знахарства всієї України, варто туди додати напрацювання ще п`ятьох класиків та практиків сучасного знахарства, які пережили добу заборони народної медицини та траволікування в СРСР, травлю КДБ і зберегли напрацювання до нашого часу. Але ми ведемо мову, про спеціалізоване видання поліського регіону. Тож авторка і не ставила собі за мету оглянути всю палітру Українського знахарства. Приємно радує, що авторка походить з родини шептухи, тому подає матеріал зацікавлено і з знанням справи. Це тим більше корисно тим, що мова подання зрозуміла іншим знахарям.

Думаю доцільним би було цей розділ додати рекомендаціями, щодо того, як Український мінздрав готує знахарів нині. Які юридичні аспекти їх праці. Чим народний знахар з віддалених куточків відрізняється від ліцензованого. Як вирізнити шахрая в сучасному знахарстві. Адже ця тема актуальна, враховуючи нові рекомендації ВОЗ, щодо необхідності лікування 75% хвороб натуропатичними засобами. В ХХІ столітті хвороби вже видозмінилися до попереднього характеру протікання в ХІХ-ХХ століттях. МОЗ України займається якраз популяризацією народної медицини та месіанства в цьому напрямку, адже сучасні аптечні мережі заповнені натуропатичними засобами зовсім не на 75%, як радить ВОЗ. Люди себе калічать, а не лікують. Звичайну нежить лікують засобами для проведення операційного втручання. Тим актуальніша ця книга.

Розділ другий. Чаклуни та знахарі: вміння "робити" та "відробляти" хвороби:
Читаючи цей розділ мимоволі ловиш себе на думці, що українська земля в себе увібрала стільки етносів, що в знахарстві зустрічаються світогляди їх усіх. Елементи тюркського шаманізму, та балканського. Знахарі та відьми є як спадковими, так і ініційованими, зустрічаються і передача дару сторонній людині. Є як чоловіки так і жінки. Якоїсь догми не існує, бо перемішалися усі. Але на дальньому сході, де цивілізація не розірвала спадковість народної традиції пращурів та сучасності досі, в різних народів існують свої власні погляди щодо спадковості та обраності відаючої людини. Думаю, що описаний в Ігнатенко поділ на Знахарів та Відьом (добрих та злих) відбувся разом із посиленням християнства на Русі, в віки середньовіччя, коли церква вирішувала, що на добро, а що на зло. До цього періоду, повноцінний Знахар чи Волхв повинен був вміти робити все, але звісно в чомусь був більш кращий за інших. Цю думку висловлюють сучасні Мольфари або шамани, не виключенням був і мольфар Нечай, який вважав, що маги поділяються на погодників, темних, лікарів, проріцателів та ін. В принципі так було і за існування Русі. І це природньо.
Вважаю не вірним трактування Іриною Ігнатенко схильності знахарів до спиртного поясненням щодо бажання бути ближче до народу. Насправді знахарі і самі не розуміють вже від чого це увійшло в традицію. А увійшло це, на думку язчиницького богослов`я, з бажання Відуна чи шамана перебувати в стані зміненої свідомості, бачити та спілкуватися з духами, що і викликається різноманітними психозмінюючими засобами, як то псилоцибні гриби, меди, сома, спорин`я, жаб`ячий слиз, коноплі, мак і інше, в різних культурах, в залежності від доступності. Радянська влада в 1920 році почала боротьбу з застосуванням мухоморів для цієї мети, об`явивши цей гриб отруйним. Про це писав сучасник шаман-дослідник Олард Діксон  у "Мистерии мухомора". А замість цього радянська влада стала розповсюджувати масово горілку. Адже знахарство заважало поступу атеїзму на просторах СРСР. Тож знахарям нічого не залишилось для вживання, окрім горілки. Хоча горілка сама по собі - добрий екстракт для деяких лікувальних речовин у травах. Впевнений, що є травники, які взагалі не вживають. Щодо використання Волхвами стану зміненої свідомості, робив аматорські дослідження сучасний волхв Ігельд - Дмитрий Гаврилов и Станислав Ермаков у книзі "Священное опьянение - языческие таинства хмеля"


З описаних там випадків лікування окремим знахарями, не раджу користуватися геть усім. Іноді людина одужувала сама, але списували це на знахаря. Хоча якби померла, то краще б їй допоміг лікар, ніж перекидання через поріг, чи якісь інші забобони, що грунтуються на магії переходу.
Так само впливом християнських гріховних забобонів пояснюється обмеження щодо відьомства чи лікування жінками, в яких йдуть місячні. Християнство взагалі вважає жінку гріховною істотою, тим більше, що за християнством у крові - душа людини. Є прості перестороги, щоби не заразитися, треба уникати контакту, особливо через кров. Ще одним спостереженням стає факт опозиції знахарів до церковників, як альтернативних служників, якщо розвинути цю думку, можна спробувати припустити, що опозиційність зародилася раніше, в язичницькі часи, як опозиція до язичницьких жерців, наближених до влади. Сподіваюся, що читачі книги з здоровим глуздом зрозуміють корені цих забобонів та підійдуть до цього питання мудро.

Розділ третій. "наслані", "зроблені", "підкинуті" хвороби: народні назви, способи та методи лікування
В цьому розділі можна було би подати і медичні відповідники всіх назв хвороб з поясненнями. А ще краще у вигляді таблиці. Цього явно не вистачає в розділі. Наприклад всім відомий грип - це повітруха. Або - полудниця - Сонячний удар, Дання - харчове отруєння. Дуже багато лихоманок, відомих у язичництві, як Огнія, Сухія, Знобія та інші, навпаки, не потрапили до книги, як і інші хвороби. Хоча це можна пояснити тим, що народна традиція настільки збідніла, що вже і втрачені ці назви. З літописів лише про них і дізнаємося. А вони ж були. А може просто в польових дослідженнях цього і не трапилося Ірині Ігнатенко, бо медицина подолала більшість хвороб, а ті що залишилися переросли в хронічну форму. Не може бути, що в поліському регіоні хвороби були, а назв їх не залишилося. Проблема пошуку імен лихоманок дуже актуальна для сучасного язичництва, а тим більше знахарства. Натомість навпаки багато приділяється уваги спробам лікування такої хвороби, як лихоманка Чорнія або Падуча хвороба, тобто епілепсія. Як раз з цією хворобою не можна експериментувати, через механізми її виникнення. Застерігаю від лікування її самотужки усілякими накриваннями тканиною. Це повинна робити лише офіційна медицина. Думаю корисним би було вставити якісь коментарі про заборону лікування державою деяких хвороб, які вважаються епідеміологічно - небезпечними, смертельними або невиліковними. Книга може надихнути апологета почати займатися самолікуванням онкології, а насправді апологет втратить рік, і його онкологія переросте в наступну невиліковну стадію. Саме таке враження простоти складається від прочитання книги. І такі випадки я знаю.
Не згідний я і з товкмачення Топорова щодо лікувального обряду обкатування яйцем з голови до ніг. Топоров застосовує суть ініціативного обряду посвяти в якусь спільноту, як склеювання розбитого тіла наново, для пояснення абсолютно іншого механізму пошуку духу хвороби.
Цікавими є різні нібито магічні хвороби, які насправді виявляються результатом матеріальних дій. Як кажуть - знахарство - це одна органічна хімія. Все таємне згодом вилазить назовні. Багато хвороб, які начебто результат магічної дії виявляються підсипанням, підкиданням якихось речовин, які призводять чи до страшних наслідків типу опіку дванадцятипалої кишки. Дуже небезпечна рецептура. Не думаю, що вона використовувалася в давнину заради розваги. А саме так подається в матеріалі: Двоє знахарів посперечалися, чи знахар вирішив зробити демонстрацію сили. Люди, далекі від медицини не зрозуміють наслідків того, з чим граються респонденти в цих польових досліджень. А граються вони зі своїм життям. Хоча описані факти знахарювання великої майстерності. Іноді знахар не повинен втручатися в організм людини. Головне в цьому полягає, щоби людина і сама перестала займатися самолікуванням чи вести невірний спосіб життя. Мудрі знахарі примудрялися так відволікти ритуалами людину від хвороби, що організм сам одужував її. Зокрема це стосується випадків дисбактеріозу.
З методів лікування використовуються найрізноманітніші. При чому багато забобон вже відмерло. Зокрема забобони, на якому місяці збирати чи на якому заготовлювати, чи на якому лікувати в більшості випадків Знахарями вже не дотримуються. Такою є і точка зору академічної медицини, яка не підтвердила ніякого впливу на процес лікування чи заготівлі. Мало того, навпаки, в травництві майже кожна рослина - виключення з загальних правил. Щодо лікування психосоматичних хвороб, цікаво що на відміну від східного шаманізму, де для боротьби з хворобами використовують різноманітні пастки для духів хвороб,  в слов`янському лікуванні використовують з цією ж метою віск, яйце, воду, глечик. Чи може це казати про збіднення традиції? Скорше про модернізацію, адже тримати курей у тундрі чи пасіки - не можливо, тому від природи східні шамани позбавлені були таких чудових інструментів для використання в практиках. Але характер їх залишається однаковим. Дуже багато атрибутики стародавнього язичництва, магічних символів, традицій та оберегів описується в цьому розділі. Добре показана різниця між заговорами російськими та українськими. Знаючому достатньо. А не знаючому і не треба знати.

Розділ четвертий. засоби рослинного, тваринного, мінерального походження в народній медицині середнього полісся
Одразу зауваження. Розділу не вистачає частини, в якій би описувалося, які засоби в природі мають необмежений ресурс, які обмежену кількість але поновлювальну, які критично малу чи занесені в червону книгу. Як їх зберегти, які правила заготівлі трав. Як збирати і через скільки, щоби трави поновлювали свої первинні кількості. Які заходи безпеки при зборі сильнодіючих трав. Це дуже важливий розділ, бо після масової реалізації цієї книги, охочих винищувачів буде багато. Але ніхто з них сам ростити трави чи тварин не збирається. Добре було би чи погано, по кожній рослині додати, що саме за речовини з неї добуваються, але знахарі не володіли хімією, а чудово лікували.
Взагалі, достовірність та дієвість рецептів наданих - вражає. Нажаль народні назви хвороб не співпадають з офіційними медичними. А деякі зовнішні симптоми однакові для різних хвороб. Тоді пролікуватися одним рецептом не вдається у всіх випадках. Тож коментарі фахового лікаря, який би до рецептури дописав, на що вона діє, а коли безпорадна, були би не зайві. Наприклад взяти траву звіробій. Хоч там і написано, що вона лікує 90 хвороб, але не написано, що вона відміняє дію гормональних засобів та антибіотиків, які приймаютья людиною паралельно. А це значить, що і протизапліднювальні засоби не діють теж. Крім того пиття настою звіробою призводить до опіків шкіри. Його не можна вживати на Сонці.
Великим позитивом є опис кількості трав, з яких складається типовий збір. Ця кількість повністю відповідає вимогам ВОЗ та медичний необхідності. Але в книзі не розписані механізми компонування. Та і звідки їх знати сільським знахарям. Це до офіційної медицини. А якщо їх не знати, збори або не діють, або діють неефективно, лише один компонент зі збору. Знаходять у застосуванні і методи використання рослинного попелу від зовнішніх уражень. Дуже добрим є і використання різноманітних  тваринних жирів та отруйних речовин рослинного та тваринного походження в медицині. Але знову таки наголошую. Не пробуйте повторити народну рецептуру, виловити в радіусі 30 км від міста всіх собак, барсуків чи вужів. І тварин понищите, і ліки не здобудете. Бо народні лікарі слабо розбираються в справжніх назвах того, що вони використовують, застосовуючи регіональні найменування. Не обов`язковим є саме барсучий жир для лікування, забороненої травникам хвороби, туберкулезу (будь який схожий згодиться). Не треба для лікування забороненої травникам хвороби, онкології, винищувати вужів, бо по перше, потрібна гадюка звичайна, а по друге, їх отруту доять і препарат ефективний давно застосовується в офіційній фармакопії. Придбайте його та збережіть життя якійсь тваринці. Але знайте що і допомагає він не на останній стадії і не від усіх видів онкології.

Розділ п`ятий. Лікування Словом, Замовляння
Одразу скажу, щоби професійно лікувати словом, треба мати великі знання з медицини або психології. Розбиратися в психосоматиці та суміжних заходах, якими супроводжується вплив на психіку людини. Тоді можна зрозуміти як будуються заговори та як вони працюють. А деякі просто забобони, які і ніколи не працювали. Хоча і ця інформація широко надана в досліджуваній книзі. Навіть більше того, інформація систематизована наскільки можливо та зрозуміла. Особливо цей розділ корисний тим язичникам, які є членами громад та жерцям. Знаючи заговори в оригінальному записі етнографа польовика, ви вже не купитеся на підробні уламки заговорів, якими переповнена низькосортна література низькоосвічених жерців та псевдоволхвів шахраїв. Читаючи заговір від пупочної грижі (Золотнику), ви вже не купитеся на його уривки, якими користуються псевдоволхви ОРУ в Правослові Г.С.Лозко, як молитвами перед виходом з хати. Надзвичайно корисна книжка язичинику. В заговорах, хоч і християнських ви легко впізнаватимите старих духів добрих та злих, богів та дохристиянські уявлення про потойбічний світ. Тут вам і Калинів міст і річка Смородина. Хто побачить, той дозрів, а хто не бачить, тому ще рано.

Цілковитий висновок, книга повністю відповідає заявленій тематиці, грунтується на реальних опитуваннях реальних людей, чий покажчик наданий в кінці книги. Посилається на авторитетні праці попередників. Книга написана доступною мовою. І навіть ті недоліки, які я знайшов, це мізер в порівнянні з тим обсягом інформації, який ви отримуєте. Та і мої критичні зауваження стосуються бажання бачити в цій книзі якийсь повний довідник енциклопедію, якою вказана праця не є і бути не претендує. Отже п`ять балів з п`яти. Одне застереження, не намагайтеся повторити описане в книзі, професіоналу це допоможе, а вам нашкодить, бо ця книга необхідне джерело знань з народної медицини але не самодостатнє для повноцінної практики.