Цнота в язичництві сло`вян - Мої статті - Каталог статей

Отже спробуємо проаналізувати, звідки пішли релігійні догми про телегонію. Адже саме з релігії та релігійної вартості цноти і пішли наукові спроби пояснити необхідність дівочої недоторканості. Отже корені треба шукати в релігії. І роздуми психологів, раз не дочекалася весілля, буде зраджувати і потім, не доводять сумної статистики подружніх зрад цнотливих пар. А спроби мусульман в половині мусульманського світу, вирізати жінкам статеві органи, відповідальні за плотські задоволення, щоби уникнути зрад, теж не призводять до більшої вірності їх дружин. А тепер трохи історії.

Возведення цноти в культ однакове в усіх релігіях аврамістичного напрямку. Почнемо з Християнства, Діва Марія народила Христа непорочно. Праматір господа була непорочною, тож і жінка повинна намагатись бути схожою на Богородицю. А порочне народження – первородний гріх, можна спокутувати, віруючи в сина Марії в Христа. Якщо дівчина ж до весілля вже була порочною, її могли, вигнати з дому, або ніколи не взяти за між, або їй діставався самий опущений чоловік, який себе не цінував вже на якусь більш достойну. Таке було до середини ХХ століття, про що іноді можна побачити чорно-білі художні фільми того періоду. Згвалтовані дівчата топилися або вішалися від ганьби під час війни. Німецькі гінекологи з заздрістю дивувалися кількості цнотливих дівчат на окупованих територіях СРСР і думали, що таку високоморальну країну завоювати не можливо. Доречі генетики кажуть, що саме цей звичай топитися чи кидатися зі скелі і призвів, до того, що Русь, не зважаючи на навалу Орди не асимілювалася, а збереглася моноетнічною. Правда в язичництві такі втрачені душі потім стають, русалками, нявками, мавками і можуть мстити чоловікам.

З падінням ролі церкви після революції, цю догму замінила комуністична: РОДИНА – КОМІРКА СОЦІАЛІСТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА. Вислів з телемосту Познера «В СССР секса нет», тому підтвердження. Позашлюбні стосунки засуджувалися.

Але ця догма непорочної діви Марії базується на старому язичницькому міфі про сотворення світу. До цього міфу ми повернемося далі. Але розуміння цноти сучасними християнами в корені відрізняється від того, що їм казав у Новому заповіті Іїсус. А казав він у Біблії наступне: [1 Кор 7:25-35] «Относительно девства я не имею повеления Господня, а даю совет, как получивший от Господа милость быть Ему верным». Хоча табу на втрату цноти діє: «А священик не може одружитися з порочною дівою, бо він особа свята та веде святі обряди, а якщо його дружина гріховна, то і сам він во гріху, як і обряди його». Тому відповіді християнам про цноту закладені в більш давньому Старому заповіті. Та перші п`ять книг Старого заповіту – не що інше, як п`ятикнижжя Моїсеєве – тобто ТОРА. Тож переходимо до Іудаїзму.

ІУДАЇЗМ
[Втор. 22:20-29] "Если же сказанное будет истинно, и не найдется девства у отроковицы, то отроковицу пусть приведут к дверям дома отца ее, и жители города ее побьют ее камнями до смерти, ибо она сделала срамное дело среди Израиля, блудодействовав в доме отца своего; и так истреби зло из среды себя."

Отут вже можна знайти цікаві відповіді. Наприклад, про зміст самого обряду дефлорації. Хоч і в неявній формі на сторінках Старого заповіту знайдемо пояснення «необхідності кровної жертви». логіка обряду така "Ибо неверующий муж освящается женою верующею, и жена неверующая освящается мужем верующим. Иначе дети ваши были бы нечисты, а теперь святы." [1 кор. 7:10-16]. Отак – ось вам язичницьке жертвопринесення, хочете ви це визнавати чи ні, питання в тому для кого. Фактично за текстом біблії, жінка втратою крові під час обряду викупляє так званий первородний гріх. Змиваючи гріх за двох, і за свого чоловіка і за себе. Жінка в будь якому випадку свою душу очищає, якщо шлюб освячений церквою. Але якщо їй нема чим викупити шлях до Раю для свого чоловіка, бо вона втратила для нього перепустку у царство обітоване, легко знаходимо відповідь і на це запитання: «А шлюб із падшою жінкою – шлях до пекла». Дружина могла після овдовіння знову вийти заміж, бо дружин молодші брати наслідували від старших. Але все одно вони хотіли крім такої мати ще й цнотливу. Про що в Біблії є оповідь ОНАН, який дружину успадкував, але дітей їй дати не хотів, за що був покараний, бо кожна жінка, якою б вона не була, має право на дитину, і душу дитині дає Бог згідно біблії, а не людина, Богові нею і розпоряджатися, наперекір думці про вседозволеність абортів.

Нині, ортодоксальні Іудеї в Ізраїлі, можуть доньку навіть убити, якщо дізнаються, що та, десь на дискотеці втратила цноту. Зазвичай, мати таку доньку тримає, а батько ріже. Тіло потім викидають на вулицю. А поліція закриває на це очі, бо батьки одразу кажуть, що були в стані афекту, а справи народження смерті та шлюбів все одно вирішує Равінат, а не влада. Хоча я їх не розумію, в жидів є обряд обрізання, чим не кровна жертва для договору їх народу з їх богом. Тим більше, що біблія їм каже, що душа людини лише в крові. Може я не розібрався, може ця жертва не підходить, може кров не та, але хірургічна операція з поновлення цноти, популярна в тому числі в Ізраїлі. Країни в яких ця операція стала традицією перед весіллям: США, Ізраїль, Польша, Японія, Ліван.

Іслам, сама жорстока релігія, до жінок, які втратили цноту. Їх могли повісити, закидати на смерть камінням, повернути після весілля батькам, або вигнати на всі чотири сторони. Причини, ті самі, що й в Іудаїзмі. Корінь вірувань – один. Чоловіки воюють в них охоче і досі, часто гинуть, тож жінок вистачає на тих хто вижив, з гаком. Сучасний іслам дозволяє мати чотирьох дружин. Але що ж робити чоловікові, якого не ощасливили та який вирішив стати Шахідом? Іслам йому пропонує все це в більшому масштабі, але потім. В Раю його чекає безліч цнотливих жінок, яких можна багато разів позбавляти цноти. Він в рай потрапить за свою пожертву. Думаю факт зоофілії теж виник, як сурогат незадоволених потреб у ісламі, і це на підвищеному фоні статевих гормонів у крові семітських етносів. Якщо ж при дефлорації втрати крові не відбувається, це вже робиться чоловіком пальцем у білій хустці. Але кров повинна бути обов’язкова, інакше обряд безглуздий.

ДОАВРАМІЧНІ ЯЗИЧНИЦЬКІ ВІРУВАННЯ МАЛОЇ АЗІЇ

Статуетка вічно-цнотливої семітської богині Анат

Цікавим фактом є існування вічно-цнотливої богині Анат і в доаврамічних семітів. Але паралелі з цією богинею прослідковуються також і в інших народів (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82) : фінікійською Астартою, грецькою Афіною Паладою, акадською Іштар, індуською Калі, шумерсько Інаною. В біблії в главі Ієзекіль є взаємозвинувачення Іудеїв монотеїстів та семітів язичників у аграрних лихах через відмову поклоніння Анат.

Богині, аналогічні Анат у сусідніх народів. Ліворуч сирійська Астарта. Праворуч грецька Афіна-Палада

Майбутня мати Арджуни, дівчина на і`мя Кунті теж погодилася вступити в стосунки з богом Сонця за умови повернення цноти. Обіцяне, цноту, після народження від нього сина, він їй і повернув. В ведичному суспільстві цнота була дуже важлива. Чого не скажеш про сучасний Індуїзм.

Позбавлення цноти в Шиваїзмі відбувається шляхом стосунків із ідолом Шиви, причому жрець слідкує за тим, щоби була кров та не дає жінці багато часу провести з Шивою. Отут ми заглиблюємося в ще архаічніші вірування пращурів, які вірили, що кровна жертва дає можливість отримати своїй дитині душу від самого бога. А кожний батько при цьому хотів мати дитину від Бога. А тепер знайдіть паралелі з непорочним зачаттям від Святого духу в християнстві. Доречі тут ми можемо зустріти і обряд із зарізанням курки та обмазуванням її кров`ю дерев`яного фалосу Шиви. А що робити, коли цноти нема, а кров потрібна? Та ще і Шива божок руйнівник.

Індуси часто віддавали дочок перед шлюбом іноземцям, і чим білішим був іноземець, тим краще. Бо в їх релігіях, білі люди – наближені до бога.

Невісток відводили до лісу на тиждень http://www.lovestuff.ru/culture/cults/12.html де вони повинні були втратити цноту з тваринами, або з відунами в тваринячих шкурах. Тут ми бачимо первісний тотемізм. Племена мали тотеми, та щоби отримати духовну суть тотему опікуна племені, або силу перевертня шамана, вони віддавали дівчат їм для кровної жертви через дефлорацію.

Згадаємо в Калевалі одного з героїв Куллєрво http://ru.wikipedia.org/wiki/Куллерво . Коли покохавши його дівчина випадково дізналася, що втратила цноту з рідним братом, вбиває себе після того, розуміючи що через заборону кровозмішення він не стане її чоловіком.

Коли починаємо досліджувати його, чомусь відомостей на цю тему майже не знаходимо. Часи панування Християнства добре витіснили старі вірування. Якби не спільність паралелів із нашими сусідами, тюрками та фінами. В одних і в інших основою міфу щодо походження сили шаману від великої прародительки всесвіту є поклоніння Великій матірі всесвіту, яка зображена двоголовою Лосихою на шаманських бляшках, досліджуваних академіком Б.Рибаковим. Цю двоголову Лосиху пов`язують із прадавнім сузір`ям Лосихи. Залишки її культу ми бачимо в вишиванках слав`ян в зображеннях Двоголових лосих із рогами або двох лосих біля світового дерева чи в інших інтерпретаціях. А конкретніше цей зооморфний культ в слав`янському язичництві змінюється на антропоморфний культ Рожаниць. Встановивши наявність спільності вірування в отримання душі немовляти від Рожаниць, яким поклонялися жінки, продовжимо дослідження далі в слав`янських обрядах і звичаях та згадках.

Нестор Літописець порівнюючи шлюбні звичаї Полян, які населяли Київську Землю та сусідніх слав`янських племен, називає сусідів дикунами. При цьому зверніть увагу, Полян він не розділяє на язичників та християн, а пише що у Полян загалом, шлюбний звичай законний, тобто існує в тому вигляді, як ми його знаємо, сватовство, заручини, перша шлюбна ніч і т.д. Язичництво ж щезло лише у ХІІІ столітті. А от про сусідів він пише, що вони біля річок «умикаху» жінок, а потім їх вже «імяху», а потім вже одружуються. Це і не дивно, враховуючи, що чим ближче до Києва, тим менше зооморфності в обрядах ми знаходимо, окрім хіба що періоду переселення Булгар з Волги за Дунай, коли на Київщині знаходять колти з небесною вуткою, прародителькою світу в Булгар. Тобто Київська система вірувань передбачала лише позбавлення цноти чоловіком. Адже отримання душі від зооморфних богів вже не існувало, так само, як нема на наших давніх кумирах ритуальних фалосів, як в Індії. Ніяких сексуальних сцен на слав`янських храмах не згадують також і літописці з мандрівниками, а між іншим в Індії такі храми є.

Але навіть відмінність звичаю втрати цноти слав`ян від сусідів фіноугрів не торкається святості цноти в останніх. Так, в фіноугрів могли разом купатися в річці чоловік і жінка. Але вони не мали права на сексуальні стосунки між собою. Як пише Ібн Фадлан в Ходінні на Волгу, якщо ж чоловік і жінка під час купання порушували заборону, та вступали в стосунки, їх обох розтягували між деревами, розрубували до пупа і так залишали висіти для прикладу іншим.

Символ вранішньої зорі та жіночої крові в балтослов`янській культурі

Цікаво, що обидва світила Вранішню та Вечірню Зорю, Венеру та Місяць, які відповідали богині Анат, і в слов`ян, і в фіноугрів, і в балтів, зображаються одним оберегом - українською розетою (балканська ружа, латиський аусекліс, удмуртська толезё, алатир в неоязичників), символом опіки над цнотливими дівчатами, або символом менструальної крові.

В весільних звичаях слав`ян ми також знаходимо чорну курку, яку бере з собою наречена в нову хату в першу шлюбну ніч. Це примушує задуматися про описаний вище звичай з куркою у Індії. Для того щоби унеможливити пронести навіть курячу кров нареченій, спеціальна жінка оглядала її, та перевіряла всі її речі, з якими та йшла до нареченого, навіть наявність колючих та ріжучих предметів, аби та не змогла видати іншу кров за необхідну. Якщо ж при втраті цноти крові не було, щось у нареченого не складалося, йому могли допомогти родичі чоловіки. А як же, кровна пожертва, яка так необхідна для переродження душі роду чоловіка в його нащадках?

Згадайте популярний нещодавно фільм «Код Да Вінчі», де один з героїв каже: «Язичники вірять, що шлюб із цнотливою жінкою, відкриває їм шлях до Раю». Не зовсім так, скажу тепер інакше, язичники вірують, що кровна пожертва цнотливої жінки відкриває браму переродження душі для її чоловіка. А це означає, що духовно він не вмре після смерті (як у християн, довіку чекаючи викупу душі Христом), а знову з небес чи потойбічного світу переселиться в нове тіло в своєму роді та дітях. Чи не нагадує це вам колесо переродження Індуїзму? Це воно і є, але вже не зооморфне, а антропоморфне. Переродження духовне, переродження серед людей, переродження в своїх дітях. Які вже не лише атеїстично генетично твої, але і духовно теж. І це базис язичницької віри, а інакше язичник – атеїст, який себе лише видає за язичника, мавпуючи обряди, молитви, але душею залишившись в матеріалізмі.

Ми розглянули випадок, коли в жінки чоловік є першим. Чому важлива кровна пожертва і для чого обряд доводили саме до цього факту. І доречі така ідеологія у всіх племен, окрім тих, які перейшли в Америку перед останнім льодовиком та не виробили цього світогляду. Але щож робити, коли чоловік не перший? Здається відповідь проста, потрібна нова кровна пожертва. Деякі язичники бачать вихід у кровній клятві давнього побратимства, коли могли надрізати руки обидва та поєднати рани поєднавши кров родів. Можливо для цього і потрібний був рушник, яким в’язали руки нареченим, коли ті йшли до вівтаря. Ми цього вже не дізнаємось. Але навіть зовні видно, що це не та клятва, бо не задіяні жіночі органи для народження. Це пояснюється лише в дуже архаїчних віруваннях часів панування матріархату на землі, які зберіглися лише в закинутих селищах дального сходу. Більш ніде не зберіглося поклоніння статевим особливостям жінки та її дітородним органам. Отже справа саме в них. Потрібна саме ця кровна пожертва, забезпечити яку можна лише хірургічним поновленням цноти, причому лише таким, яке дає потім втрату крові. Матеріалісти атеїсти можуть радіти, така операція ще й вирішує проблеми психологічної впевненості чоловіка в собі та його ідентифікацію в суспільстві. Та і підробку можна зробити кращу за оригінал. Але залишається невирішеним питання, куди діти попереднього чоловіка? Тобто йому ж теж були відкриті ворота (дуже схоже на слово вороття) для духовного переродження. Чи не буде закриття таких воріт вбивством духовної переродження цьому чоловікові? Як провести такий обряд? Про це вам не розповість жодний жрець, який навіть знає, як це зробити. І повірте, з поверненням віртуальної цноти та очищенням, яке проводять лжеволхви секти Інглінгів, комерційного пилосмоку шахраїв бородачів Родового Вогнища Рідної Православної Віри чи шизотериків від ОРУ, цей обряд нічого спільного не має. А на їх обрядах ви можете хіба що підчепити собі духа паразита – сукуба, чи побачити екзорцизм у дії, який анітрохи не нагадує традицію предків.

Зроблю відступ, те що ми бачимо в деяких сучасних російських язичницьких громадах, лише підтверджує, що навіть язичництво в них більш відстале духовно, як і було у часи Нестора. Духовно цей народ в своїй головній масі ще не піднявся до рівня шанування святості шлюбних стосунків. Бо якщо жінка хоче отримати душу від чоловіка, щоби його дитина була від нього, а не від якогось тваринного тотему, чи віртуального кумиру бога, вона втратить цноту ні на фалосі кумира, ні з твариною, ні з чужим чоловіком. В цьому і є еволюція культури і релігії, через зміну звичаю. Адже культура народу, це не лише матеріальні блага і атеїзм, це й духовна спадщина у вигляді звичаїв та автохтонних релігійних переконань. Це саме те, що робить нас культурними та цивілізованими, відмінними від тварин, які не мають бога та моральних переконань вироблених етносами для свого виживання та опробуваних тисячоліттями на практиці.